Верховний Суд України 3 грудня 2014 розглянув справу № 6-173цс14 , в якому позивачка ініціювала судовий розгляд за позовом до свого чоловіка і банку про визнання недійсним договору іпотеки. Доводи позову зводилися до того, що в іпотечному договорі, укладеному між її чоловіком і банком, предметом іпотеки зазначено майнові права на квартиру , яка не завершена будівництвом. Хоча станом на день укладення іпотечного договору закон (
ст. 5 Закону «Про іпотеку» ) не дозволяв передавати в іпотеку майнові права на об'єкти незавершеного будівництва. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову було відмовлено. З висновками цього суду погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій.
Позивачка звернулася до ВСУ з заявою про перегляд рішення суду касаційної інстанції. Вона посилалася на те, що ВССУ не однаково і неправильно застосував ст. 5 Закону «Про іпотеку». Позивачка наполягала, що договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним, адже станом на час його підписання майнові права на недобудовану квартиру не могли бути предметом іпотеки.
ВСУ відмовив у задоволенні заяви.
За обставинами справи чоловік позивачки уклав з банком кредитний договір і взяв кредит на суму близько 130 тис. доларів США для придбання квартири в споруджуваному багатоквартирному будинку. Для забезпечення виконання своїх боргових зобов'язань він в той же день, при наявності нотаріально завіреної згоди своєї дружини (позивачки), уклав з цим банком договір іпотеки і передав в іпотеку банку майнові права на майбутню квартиру.
Згодом чоловік позивачки отримав документ про право власності на квартиру і разом з банком вніс зміни до договору іпотеки - визначив, що в іпотеку передаються не майнові права, а квартира . Позивачка проти зміни предмета іпотеки не заперечувала і надала своєму чоловікові нотаріальна згода на такі дії.
Діюча в той час редакція ч. 2 ст. 5 Закону «Про іпотеку» визначала, що предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва, який стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Саме з цього виходили суди нижчого рівня і вказали в своїх рішеннях, що в іпотеку було передано об'єкт незавершеного будівництва, на який іпотекодавець (чоловік позивачки) документально підтвердив своє право придбання у власність у майбутньому.
ВСУ роз'яснив, що фактично так і сталося - чоловік позивачки набув право власності на квартиру і шляхом внесення змін до іпотечного договору передав квартиру в іпотеку банку. Позивачка про дії чоловіка знала і не заперечувала проти них. Ці події відбулися до того, як кредитний договір припинився. При цьому кошти, взяті в кредит, банку повернуті так і не були. За таких обставин, Верховний Суд України дійшов висновку про правильне застосування в цій справі судами ст. 5 Закону «Про іпотеку» і відмовив у задоволенні заяви позивачки.
_03_03.png)
