Водієві не може бути поставлено за провину те, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, який грубо порушив ПДР. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 20 листопада 2014 року №5-18кс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 листопада 2014 року м.Київ №5-18кс14
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати у кримінальних справах Редьки А.І.,
суддів: Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,
захисника Особи 13 потерпілого Особи 14,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого Особи 15 та захисника Особи 13 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.12.2013 у кримінальній справі щодо Особи 15,
УСТАНОВИЛА:
Вироком Кам’янобрідського районного суду м.Луганська від 7.09.2012 Особу 15, Інформація 1, такого, що не має судимості, засуджено за ч.1 ст.286 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК його звільнено від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд визнав Особу 15 винуватим у тому, що він 3.12.2003 о 20:00 під час керування автомобілем «Фольксваген Пассат» на 48 км автодороги Луганськ — КПП Червона Таловка побачив, як попереду з правого узбіччя маневрує автомобіль «Опель Вектра» та пересікає дорогу різко вліво, проте не вжив заходів для зниження швидкості, що передбачено п.12.3 Правил дорожнього руху, змістився на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем, яким керував Особа 14 без дотримання вимог п.10.1 ПДР. Внаслідок зіткнення потерпілий Особа 14 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 25.01.2013 вирок щодо Особи 15 залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС ухвалою від 24.12.2013 вирок суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій щодо Особи 15 залишила без змін.
У заяві про перегляд судового рішення засуджений Особа 15 та його захисник Особа 13 просять ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 24.12.2013 щодо Особи 15 скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень. Заявники стверджують, що винуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є потерпілий, саме його дії, на їхню думку, перебувають у причинному зв’язку з наслідками, що настали.
На обгрунтування своїх вимог заявники послалися на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 29.03.2012, якою суд касаційної інстанції скасував вирок районного суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо Особи 2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину. Заявники зазначають, що в рішенні, наданому для порівняння, причиною настання суспільно небезпечних наслідків суд касаційної інстанції визнав порушення ПДР, які допустила Особа 3, подібні до тих, які допустив потерпілий Особа 14, а сааме — п.10.1 ПДР, яким установлено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про задоволення заяв, а також пояснення захисника Особи 13, який підтримав доводи заяв потерпілого Особи 14, який уважав, що підстав для задоволення заяв немає, перевірила матеріали справи, проаналізувала висновки членів Науково-консультативної ради при ВС, обговорила доводи заяв і дійшла висновку про таке.
1. Рішення касаційного суду щодо Особи 15 переглядається з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40012 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року та за правилами гл.321 цього кодексу. Перегляд оскаржуваного рішення відбувається за сукупністю доказів, установлених і досліджених судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Судова палата вважає, що фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, інкримінованого Особі
15, та наведені в рішенні, наданому для порівняння, зокрема щодо дій, є подібними: за об’єктом посягання — безпека руху та експлуатація автомобільних транспортних засобів; об’єктивною стороною — кількість транспортних засобів, схожість напрямку руху, маневру, який виконував водій транспортного засобу, що рухався попереду, суспільно небезпечні наслідки.
2. Предметом перегляду є неоднакове застосування норми ст.286 КК про кримінальну відповідальність за порушення ПДР двома водіями.
3. Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК, включає три обов’язкові ознаки:
а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху);
б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень);
в) причинний зв’язок між діянням і наслідками.
4. У випадку виникнення ДТП за участю кількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст.286 КК,
потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
Зіставлення фактичних обставин вчинення суспільно небезпечних діянь, установлених судами і наведених в оскаржуваному та наданому для порівняння рішеннях, свідчать про те, що ДТП сталися за участю двох водіїв транспортних засобів. Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен з водіїв.
На таку особливість у правозастосуванні вказує Пленум ВС у постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14. У п.7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені ст.286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
5. З обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що Особа 15 під час керування автомобілем побачив попереду, на узбіччі дороги, автомобіль, який раптово почав рух із розворотом на 180° уліво і без зупинки продовжив переїжджати смугу руху його автомобіля, внаслідок чого сталася ДТП.
Суди зазначили, що Особа 15 порушив вимоги п.12.3 ПДР, тому що не вжив заходів для зниження швидкості шляхом екстреного гальмування, а почав зміщувати свій автомобіль уліво, на зустрічну смугу руху, і допустив зіткнення транспортних засобів.
У судових рішеннях також зазначено, що такий характер дій Особи 15 був викликаний діями іншого учасника дорожнього руху — потерпілого Особи 14, автомобіль якого перебував на правому узбіччі у напрямку руху автомобіля Особи 15, і який, на порушення вимог п.10.1 ПДР, не пересвідчився в безпеці виконання такого маневру й відновив рух із розворотом уліво.
Із поєднання та оцінки зазначених обставин у сукупності висновується, що в ситуації, яка виникла на дорозі за участю автомобілів під керуванням Особи 14 і Особи 15, перший, створивши небезпеку для другого, мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши свій автомобіль. Проте Особа 14 цього не зробив. Він розпочав і продовжував маневрувати автомобілем, не переконавшись у безпечності руху як на початку, так і під час руху.
Особа 15 ужив заходів для безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди, але внаслідок того, що Особа 14 не виконав обов’язку, встановленого п.10.1 ПДР, тобто перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, сталося зіткнення транспортних засобів. Такі дії Особи 15 за своїми ознаками не утворюють складу злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК. У цій дорожній ситуації Особа 15 не міг передбачити і прорахувати: чи пришвидшить, чи зупиниться, чи змінить рух маневруючий автомобіль. Особа 15 не зміг (не був спроможний) зменшити швидкість автомобіля до повної зупинки і тому обрав інший (альтернативний, рівноцінний) варіант дій водія у цій ситуації — безпечний для інших учасників руху об’їзд перешкоди.
У рішенні, наданому для порівняння, суд зазначив, що засудженому Особі 2 не може бути поставлено за провину те, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням Особи 3, який грубо порушив вимоги пп.2.1 — «Дати дорогу» та 2.2 — «Проїзд без зупинки заборонено» ПДР, виїхав на головну дорогу з другорядної, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів, оскільки Особа 2 не зобов’язаний був виходити з можливості грубого порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху. Особа 2 відповідно до п.1.4 ПДР мав право розраховувати на те, що й інші учасники виконають ці правила. Тому суд касаційної інстанції вирок районного суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо Особи 2 скасував, кримінальну справу щодо нього на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК провадженням закрив за відсутністю в його діях складу злочину.
Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь Особи 15 в оскаржуваному рішенні в зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь щодо Особи 2 в рішенні, наданому для порівняння, дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції норму кримінального закону в оскаржуваному рішенні застосував неправильно.
Враховуючи те, що відповідно до положень процесуального закону, яким регламентується порядок перегляду судових рішень ВС, за результатами такого перегляду Верховний Суд фактично законодавчо позбавлений можливості ухвалення нового рішення, для постановлення якого необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної інстанції, перегляд якого дозволений законом, а й втручання в судові рішення судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежено, ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 24.12.2013 у кримінальній справі щодо Особи 15 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Новий касаційний розгляд належить здійснити в повній відповідності до чинного законодавства.
Керуючись п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 року та стст.40020, 40021, 40022 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву засудженого Особи 15 та захисника Особи 13 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 24.12.2013 щодо Особи 15 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.40012 КПК 1960 року.
_03_03.png)
