Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 4 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-238цс14, предметом якої був спір про зобов’язання усунути порушення.
Суд зробив правовий висновок про те, що виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Водночас, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку".
Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження". У зв’язку з цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи.
_03_03.png)
