Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 3 червня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-217цс15, предметом якої був спір про визнання рішення селищної ради і державного акта на право власності на землю недійсними та визнання права власності на земельну ділянку.
Суд зробив правовий висновок про те, що статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта на право власності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, безпідставно скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2013 року в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності.
Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про неправильне застосування місцевим судом вищенаведених норм матеріального права з огляду на те, що після переходу права власності на земельну ділянку до Д. на підставі договору купівлі-продажу, який не визнаного судом недійсним, саме державний акт посвідчує право власності, є безпідставним, оскільки відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.
Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
_03_03.png)
