Незалежно від підстав відмови в позові про поновлення на роботі (по суті вимог чи за пропуском строку звернення до суду) право позивачки є незахищеним, порушене право не відновлено, а отже, й підстав для відшкодування моральної шкоди, як похідної позовної вимоги за такі дії відповідача, немає.
До такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі по справі №6-15768 св 15.
Як пояснили «ЗіБ» у суді, позивач звернулася з позовом, в якому, посилаючись на поважність причин пропуску, просила поновити їй строк звернення до суду; визнати рішення про звільнення незаконними та поновити її на посаді; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалоюапеляційного суду, на користь позивача стягнуто моральну шкоду, в іншій частині позову відмовлено. При цьому суди виходили з того, що позивачка була звільнена незаконно у зв’язку з порушенням сільською радою частини третьої статті 184 КЗпП України, що дає право на відшкодування моральної шкоди, проте відмовили в поновленні на роботі через пропуск без поважних причин строку звернення до суду.
Колегія суддів ВССУ не погодилась з висновками нижчестоящих судів, вказавши на порушення права позивача на законний та справедливий розгляд справи, й зробила такий правовий висновок. Відповідно до пункту 7 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.
Згідно з вимогами частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК України. При цьому у спорах про поновленняна роботі з урахуванням положень ЦПК України та КЗпП України доведення правомірності звільнення працівника покладено на роботодавця.
Колегія суддів роз’яснила судам, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст. 57 ЦПК України), яким суд має дати відповідну оцінку, і зазначила, що на порушення вимог статей 57-59, 212-214, 303, 315 ЦПК України суди погодилися з наданим роботодавцем доказом (актом своїх працівників), не давши при цьому будь-якої правової оцінки цим доказам на предмет їх достовірності, достатності, взаємозв’язку з іншими доказами та наведеними запереченнями й доводами позивача, у тому числі щодо неприязних стосунків з головою сільської ради.
Крім того, колегія суддів зазначила, що суди зробили передчасний та без належної правової оцінки висновок про відмову у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України (один місяць), оскільки норми КЗпП України не містять вичерпного переліку підстав, які можна враховувати поважнимипри пропуску строку звернення до суду, вони повинні враховуватися у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Так, суди не взяли до уваги той факт, що пропуск строку звернення до суду є незначним (менше місяця), а вчинені позивачем у цей час дії (звернення до інспекції праці, прокурора тощо) були спрямовані саме на захист її порушених трудових прав, які суд дійсно вважав порушеними.
Суд касаційної інстанції також не погодився із висновком судів нижчої інстанції про те, що при відмові в позові за основною вимогою, про поновлення на роботі, можливо стягнути моральну шкоду, яка є похідною вимогою. Незалежно від підстав відмови в позові про поновлення на роботі (по суті вимог чи за пропуском строку звернення до суду) право позивачки є незахищеним, порушене право не відновлено, а отже, й підстав для відшкодування моральної шкоди, як похідної позовної вимоги за такі дії відповідача, немає.
«Закон і Бізнес»
_03_03.png)
