Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 квітня 2016 року ухвалив постанову у справі № 6-302цс16, предметом якої був спір про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладу.
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, про те, що за змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Установлено, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії.
Проте у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, задовольнивши позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (25 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Разом з тим апеляційний суд, зазначивши про відсутність доказів, які б свідчили про продовження терміну дії договору на тих самих умовах, зокрема щодо розміру процентів за користування грошовим вкладом, не взяв до уваги положення статті 1070 ЦК України та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
«Офіційний веб-сайт Верховного Суду України»
_03_03.png)
