10 червня Конституційний Суд України офіційно оприлюднив прийняте 8 червня 2016 року Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статуссуддів“ та положень пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“.
Суть питання
Суб’єкт права на конституційне подання – Верховний Суд України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотаннями визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI (далі – Закон № 2453) у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII (далі – Закон № 192) зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII (далі – Закон № 213), Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року № 911–VIII, а також положення пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 213.
Конституційний Суд України розглянув на відповідність Конституції України (конституційність) положення частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону № 2453 щодо зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, встановлення максимального розміру такого утримання, припинення його виплати суддям у відставці на період їх роботи на певних посадах та скасування права судді на перерахунок довічного грошового утримання судді, призначеного раніше, а також положення пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 213, відповідно до яких з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону № 2453, і призначається пенсія на загальних підставах. Верховний Суд України вважає, що положеннями пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 213 „фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, що слугує гарантією незалежності для працюючих суддів і є складовою його правового статусу як діючого судді“.
На думку суб’єкта права на конституційне подання, оспорювані положення суперечать частині першій статті 8, статті 21, частинам першій, п’ятій статті 126, статтям 150, 152 Конституції України.
Ця справа розглядалася на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України у формі усного слухання за участю представників суб’єкта права на конституційне подання – Верховного Суду України, Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України із залученням представників Ради суддів України, а також на відкритому пленарному засіданні у формі письмового слухання та у закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України.
Стислий зміст мотивувальної частини Рішення
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України.
Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.
Гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу ІІІ, статті 117 розділу VІІ, розділах ІХ, Х Закону № 2453 в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці – щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що положення Закону № 2453 щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів.
Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.
Відповідно до міжнародних актів, таких як Європейська хартія про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12, від 17 листопада 2010 року № (2010)12 рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість; статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді; кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв’язку з відставкою суддів, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.
Конституційний Суд України виходить з того, що він уже розглядав питання про зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, виключення положення про можливість здійснення його перерахунку, про недопустимість визначення в законі максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, а також щодо припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці на період їх роботи на певних посадах, зокрема у рішеннях від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.
Таким чином, Конституційний Суд України наголошує, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
Резолютивна частина Рішення
1.Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
– частини третьої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII;
– абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року № 911–VIII;
– пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
2. Положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійногозабезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 24 грудня 2015 року № 911–VIII та положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
3. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 22 січня 2016 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) третього речення абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI з наступними змінами на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про Конституційний СудУкраїни“ – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.
4. Керуючись частиною другою статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України вважає за необхідне вказати такий порядок виконання цього рішення:
– частина третя статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійногозабезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України
„Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, тобто у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання“;
– абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“від 24 грудня 2015 року № 911–VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII, а саме: „Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку“;
– не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
5. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.
6. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Головуючий на засіданні – Голова Конституційного Суду України Юрій Баулін.
Суддя-доповідач у справі – Сергій Вдовіченко.
Довідково: 22 січня 2016 року пленум Верховного суду України вирішив звернутися до Конституційного суду з проханням визнати невідповідними Конституції положення абзацу 1, 2, 4, 6 ч. 5 ст. 141 закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких на період з 1 січня по 31 грудня 2016 року особам, які працюють на посадах і на умовах, передбачених законом про держслужбу і про прокуратуру, щомісячне довічне грошове забезпечення не виплачується.
Верховний Суд України обгрунтовував своє подання тим, що зазначені положення закону істотно звужують і частково скасовують обсяг конституційних гарантій незалежності суддів як складової їхнього правового статусу.
_03_03.png)
